6 лютого ми отримуємо надзвичайний урок християнської любові від однієї з найулюбленіших православних святих – Блаженної Ксенії Петербурзької, Христа ради юродивої.

Цікаво, що особливу благодатну силу має молитва Ксенії про дарування сімейного щастя, яке сама вона одного дня втратила після несподіваної та передчасної смерті коханого чоловіка, що залишив Ксенію вдовою у 26 років…

У день його похорон Ксенія вдягла його одяг, а на здивовані запитання оточуючих відповідала, що вона – це насправді – раб Божий Андрій, її чоловік, а Ксенія, яку всі знали раніше, померла. Спочатку близькі вирішили, що Ксенія від горя збожеволіла, але спілкування з нею переконало, що вона нормальна, адекватна людина. Тож у тверезому розумі молода жінка роздала своє майно, подарувала дім одній убогій жінці та почала жити безпритульною, лише зрідка ночуючи у знайомих.

Ніхто не знав, де вона проводить більшість ночей, допоки хтось не простежив, і тоді з’ясувалося, що майже щоночі блаженна за будь якої погоди та пори року прямує за місто, де посеред поля звертається до Бога в палкій молитві про дарування Царства Небесного коханому чоловікові. Лише дією благодаті Божої можна пояснити, що ледь-ледь одягнена, босонога жінка в умовах суворого північного клімату спромоглася нести важкий подвиг безпритульного життя довгих 45 років!

З великою покірністю вона терпіла усі знущання та приниження, а гроші, які іноді їй давали, швидко роздавала нужденним.

Та з часом люди почали помічати, що по молитвах блаженної  Господь чинить справжні дива – відбуваються зцілення, справджуються пророцтва, і багатьом надходять Боже благословення та допомога.

Усе це викликало народну любов та шанування блаженної Ксенії, які лише посилились після її мирного преставлення близько 1803 року. Воістину блаженна Ксенія, як співається в тропарі на її честь, безумством вигаданимбезумство світуцього викрила, і нині насолоджується безсмертною трапезою в Царстві Божому, де, як ми сподіваємось, цю трапезу, по її молитвах, розділяє з нею й її чоловік.

У день пам’яті блаженної Ксенії Петербурзької нам варто згадати визначення справжньої любові, яке надав апостол Павло в своєму посланні до громади міста Коринф.

Справжня «любов довготерпелива, …лагідна, вона не заздрить, не чваниться, не горда, не поводиться нечемно, не шукає свого, не роздратовується, не гнівлива, не радіє з несправедливості, а тішиться правдою, усе покриває, всьому вірить, завжди надіється, все терпить. Любов ніколи не перестає, хоч і пророцтва скінчаться, і мови замовкнуть, і знання зникне…»

Тож згадуючи цю святу, навчимося від неї дару справжньої відданої любові, ознакою якої завжди є відповідальність і самопожертва.