Я думаю, що зовсім не коректно писати про те, чого ти до кінця не розумієш, та не знаєш. Для прикладу візьмемо речення із статті - "чим відрізняється віра протестантів від віри православної”, де автор пише: "Православні християни щиро вірять, що церковні традиції мають дуже велике значення (ставлення свічок, хреститися, замовлення просарок, одяг…) і вважають, що Біблію можна правильно зрозуміти тільки виконуючи церковні традиції. Кого автор має на увазі під словом "православні”? До вашого відома, як православний священик, заявляю, що Православна церква за основу свого віровчення має - Святе Письмо, Священне передання та творіння святих отців. Кожна проповідь, яка виголошується в церкві, базується суто на Святому Письмі і підкріпляється Священним переданням та закріплюється життєвим досвідом святих людей. А традиційність, яка є в Церкві, є всюди, починаючи з вашого дому, сім’ї, -  закінчуючи містами та країнами, тому що ми всі живі люди.  Щодо наступної статті - "чи може бути більше ніж одна церква?”  то відповідь одна: "Один Господь, одна віра, одне хрещення” (Єф. 4.5). Чи знаєте ви, шановний автор, що в світі налічується більше 3500 тільки християнських конфесій, і більшість з них (Європа, Америка). Вони потихеньку передислоковуються зі своїми звичаями до нас. І чи знаєте ви, що причиною конфліктних ситуацій між людьми в більшості стоїть релігія. Згадайте багатовікове протистояння у Великобританії між католиками та протестантами. Отже, чим більше церков - тим більше протистоянь поглядів. Навіть ви у своїй статті протиставляєте себе православ'ю, натякаючи на те, що православні християни є ідолопоклонниками. Витає дух якогось суперництва, а не любові.

 У наступній статті вашої газети ви пишете про ікони, що це ідол. Спитайте православного християнина: "ікона -це Бог?”. Вже 13 століть, від сьомого Вселенського собору Церква вам тлумачить, що ікони ми почитаємо і вшановуємо, а не вважаємо їх за Божество. Якщо ви дійсно не лицемірно вважаєте будь - яке зображення за Божество, тоді винесіть з дому всі фотографії, картини та портрети. А що до благоустрою храму, то відкрийте, будь ласка, книгу "Вихід” і прочитайте главу 25, а особливо 20 вірш.

 У своїй газеті ви пояснюєте, чому ви, на відміну від православних, молитовно не вшановуєте  діву Марію. А для нас Марія це Божа Матір - обраний Богом сосуд, з якого народився Спаситель. Сама Вона засвідчує: " величає душа Моя Господа, і зрадів дух Мій у Бозі, Спасі Моїм, бо зглянувся на смирення раби Своєї, ось - бо віднині ублажатимуть Мене всі роди” (Лк. 1. 46-48). Возвеличуючи Божу Матір, ми звичайно тим самим не намагаємось применшити спасительну місію Христа. Неможливо Євангеліє сприймати тільки розумом та логікою, потрібно залучати і серце.

 Гострим питанням полеміки православних та протестантів є хрещення дітей. Наскільки мені відомо, протестанти розуміють спасіння, як прощення, яке Христос обіцяє тому, хто в Нього повірив. Православні розуміють спасіння, як життя Бога в людині, як зцілення. Протестанти стверджують оскільки немовля не може покаятися через своє незнання добра і зла, то тільки дорослим після покаяння необхідно хреститися у свідомому віці. З цього виходить, що немовлята настільки злі і не достойні, що для них нема місця в Церкві, і що їхнє хрещення треба розцінювати не інакше, як насилля над їхнім волевиявленням. Немовля не знає властивостей молока і звідки воно береться, але без нього жити не може. Яка матір скаже дитині яка захворіла: "ти з початку вирости, закінчи медичний інститут, досліди, як діють ліки на організм, і якщо ти пообіцяєш не їсти сніг, пити холодну воду, от тоді я дам тобі ліки”.  Православні хрестять дітей тому, що батьки вважають себе християнами і свідчать перед лицем Божим, що діти

будуть виховуватись в християнському дусі. Господь каже: " Якщо хто не народиться від води і Духа, не може увійти в Царство Боже”. (Ів. 3.5). Виходить, якщо в мене народилось дві доньки, виявляється я повинен чекати їхнього повноліття, щоб вони охрестились  та стали членами народу Божого. Де логіка? Навіть  над Ісусом Христом здійснили обряд обрізання на восьмий день після народження, щоб Він став членом народу Божого. Це є своєрідний прообраз Новозаповітнього хрещення (Кол. 2.11). Православні вірять в одно хрещення, яке стає дверима, початком подальшого життя у Христі. Слідуючи логіці протестантського віровчення, - після свідомого покаяння та хрещення, людина перестає далі грішити. І що, вона стає святою? Безгрішною?   І що,  такий новонавернений протестант не відчуває далі роздвоєння людини про яке пише апостол Павло " добра, якого хочу не роблю, а зло, якого не хочу, роблю. Якщо ж роблю те, чого не хочу, вже не я роблю те, але гріх, що живе  в мені” (Рим. 7. 19-20). А книга Премудрості Ісусі сина Сирахового каже: " Сину мій! Якщо ти приступаєш служити Господу Богу, то приготуй душу твою до спокуси” (Сир. 2.1).  Невже ж немає у вас спокуси після хрещення? Якщо ж ви потрапляєте в гріх, то по логіці повинні хреститись щороку. Дитина, між іншим, також по мірі свого зростання може зростати духовно та боротись із спокусами.

 Іще один камінчик в город православних: "Чому служителів протестанти не називають отцями”, опираючись на цитату Євангелія Мтф. 23.9. Якщо дійсно звернути увагу на слово "отець”, то воно вживається в Біблії десятки разів і на підтвердження цьому ми знаходимо слова апостола Павла: "Бо хоч у вас тисячі наставників у Христі та не багато отців; я родив вас у Христі Ісусі благовістям” (1 Кор. 4.15). Бути духовним отцем це високе покликання. Той, хто родив вас у Христі, сміло може називатись духовним отцем. А цитата, якою маніпулюють протестанти, несе зовсім інший смисл. Тут Господь має на увазі не обирати собі якогось гуру і сліпо поклонятися йому. Якщо слідувати букві, то не називайте батька - отцем, татом, папою. Навіщо таке лицемірство. Ви самі знаєте, що на сьогоднішній день священика можуть називати ім'ям по батькові. А коли називають отець Михаіл, то тим самим виражають повагу до священного сану, а не власне до мене, люди, які хоч трішки духовно обізнані, це розуміють. Якщо беруть у священика благословення, то його беруть не в мене, як особистості, а як у носія Апостольського приїмства.

 Іще, як виявляється, протестантів бентежать православні храми, що ми надто приділяємо увагу і зациклюємось на місці молитви та проведенню богослужіння, на церковних одежах, свічках, іконах тощо. "Все це зайве” - кажуть вони. Шкода, що не доводилось вам бачити таку картину, коли людина заходить в храм і починає плакати, вся атмосфера храму налаштовує людину на особливі почуття, почуття покаяння та молитви, як просвітлюється обличчя, коли людина молячись запалює та ставить свічу. Чи знаєте ви, що з давніх-давен храм символізує корабель, на якому людина пливе по бурхливому життєвому морі.  Переступаючи поріг храму, ми хоча б на деякий час відволікаємось від земного та замислюємось про небесне.

 У вашому домі я думаю теж є певні місця, які ви розділяєте одне для відпочинку інше для харчування, для сну, для інших потреб. Я думаю, що і для молитви повинно бути відведено певне місце. Чи може у вашому домі все до кучі?

 Також для протестантів не зрозуміло, чому православні моляться за померлих. Є в Євангелії дуже важливі рядки: "Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог  Якова. Бог не є Бог мертвих, а Бог живих. Отже, ви дуже помиляєтесь (Мрк. 12. 26-27). У Бога живі всі. В Євангелії смерть розуміється, як смерть духовна - духовне омертвіння. І фактично тільки церква вболіває за спочилих і смерть називає спочинком та переходом в інше буття, людина спочила після земних трудів та суєти. Коли помирає людина, яку ми дуже любимо, жорстоко з точки зору людської просто закопати та забути. І куди спрямувати нашу любов. Церква знає, що заупокійна молитва, милостиня це і є наш прояв любові, це частинка, яку ми відриваємо від себе, заради людини, яку ми любимо.  І можливо, навіть заупокійна молитва потрібна нам, живим, для того, щоб наше серце зм'якло. Ми прикладаємо зусилля, виділяємо для цього певний час і, саме головне, ми сповнені надії, що наша молитва та милостиня допоможе душам наших спочилих. 

 Отже, шановні, я не рекомендую вам писати про те, чого ви не розумієте, а просто гуляйтесь собі там у Християнство, а Церкви Православної не зачіпайте. Не забувайте, що буква вбиває, а дух животворить (2Кор. 3.6). Пишіть, краще, про Христа, про любов, про терпіння.